You are here

Семінар з питань корупції

В останній тиждень травня в управлінні проводився семінар з питань запобігання та врегулювання реального і потенційного конфлікту інтересів та правил внутрішнього службового розпорядку відповідно до Закон України „Про запобігання корупції”.

З цих питань виступили перший заступник начальника управління Кулішова Л.В. та   головний спеціаліста-юрисконсульт юридичного відділу  Мостова О.Є.           

 I. Закон України „Про запобігання корупції” №1700-VII від 14.10.2014 року (далі Закон №1700) вступив в силу з 26 квітня 2015 року. Однією з запорук успішно проведеної роботи у питання запобігання корупції є правильне розуміння термінів. Для цього треба порівняти термін «конфлікт інтересів» у Законі та у Законі Україні «Про засади запобігання і протидії корупції» №3206-VI від 07.04.2011 року (далі Закон №3206).

Отже в Законі №3206 дають таке визначення: конфлікт інтересів – суперечність між особистими майновими, немайновими інтересами особи чи близьких їй осіб та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.

Закон №1700 розділяє термін на «потенційний конфлікт інтересів» та на «реальний конфлікт інтересів»: потенціальний конфлікт інтересів – наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення дій під час виконання зазначених повноважень; реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи не вчинення зазначених повноважень.

Наявність потенціальної зацікавленості у чомусь означає наявність конфлікту інтересів. Закон №1700 приділяє окрему увагу правомірній поведінці осіб, у яких може виникати потенційний конфлікт інтересів між їх особистою (приватною) зацікавленістю у чомусь та їхніми службовими обов’язками.

Врегулювання конфлікту інтересів: загальні правила. Питанням врегулювання конфлікту інтересів у Законі №1700 парламентарії відвели аж цілий розділ (розділ V).

Закон №1700 зобов’язує посадових осіб юридичних осіб публічного права:

  1. Вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенціального конфлікту інтересів;
  2. Повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася ч повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенціального конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі;
  3. Не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;
  4. Вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенціального конфлікту інтересів.

 Також у ч.2 ст.28 Закону №1700 міститься пряма заборона на спонукання (прямо чи опосередковано) підлеглих до прийняття рішень, вчинення дій або бездіяльність всупереч закону на користь своїх приватних інтересів третіх осіб.

Рішення про спосіб врегулювання конфлікту інтересів має бути прийняте керівником установи чи керівником органу, до компетенції якого належить звільнення особи, протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про наявність конфлікту інтересів. Якщо рішення про спосіб врегулювання конфлікту інтересів приймає Антикорупційне агентство, то на роз’яснення щодо врегулювання конфлікту інтересів дається 7 робочих днів. У разу існування в особи сумнівів щодо наявності  в неї конфлікту інтересів вона зобов’язана звернутися за роз’ясненнями до територіального органу Антикорупційного агентства.

Способи врегулювання конфлікту інтересів. Конфлікт інтересів можна врегулювати ззовні (це коли проблему вирішують розпорядчим актом керівника або керівного органу) або самостійно. В останньому випадку, зрозуміло, мова йде про дії, які працівник може вжити сам, аби вирішити певне питання.

Зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів згідно з ч.1 ст.29 Закону №1700 здійснюється через:

  1. Усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень;
  2. Застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень;
  3. Обмеження доступу особи до певної інформації;
  4. Перегляду обсягу службових повноважень особи;
  5. Переведення особи на іншу посаду;
  6. Звільнення особи.

Самостійне врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом позбавлення відповідного приватного інтересу з наданням підтверджуючих це документів безпосередньому керівнику або керівнику органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади.

Для осіб, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, можливість самостійного врегулювання конфлікту інтересів неможлива. Такі особи просто повідомляють керівний орган про конфлікт інтересів та чекають рішення про його врегулювання.

Способи зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів:

Спосіб №1. Усунення від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішень чи участь в його прийнятті. Таке рішення приймається у різний спосіб, залежно від того, який характер носить конфлікт інтересів (ст. 30 Закону №1700):

Спосіб №2. Обмеження в доступі до інформації. Це обмеження здійснюється за рішенням керівника органу або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа, у випадку, якщо конфлікт інтересів пов’язаний з таким доступом та має постійний характер, а також за можливості продовження належного виконання особою повноважень на посаді за умови такого обмеження і можливості доручення роботи з відповідною інформацією іншому працівнику органу,підприємства, установи, організації.

Спосіб №3. Перегляд обсягу службових повноважень. Перегляд обсягу службових повноважень здійснюється за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа, у разі, якщо конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер, пов’язаний з конкретним повноваженням особи, а також за можливості продовження належного виконання нею службових завдань у разі такого перегляду і можливості наділення відповідними повноваженнями іншого працівника.

Спосіб №4. Здійснення повноважень під зовнішнім контролем. Службові повноваження здійснюються під зовнішнім контролем у разі, якщо усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів, обмеження доступу до інформації чи перегляд її повноважень є неможливим та відсутні підстави для її переведення на іншу посаду або звільнення.

Зовнішній контроль здійснюється в таких формах:

  1. Перевірка працівником, визначеним керівником органу, підприємства, установи, організації:
    1.  стану та результатів виконання особою завдання;
    2. Вчинення нею дій;
    3. Змісту рішень и проектів рішень, що приймаються особою або відповідним колегіальним органом з питань, пов’язаних із предметом конфлікту інтересів.
  2. Виконання особою завдання, вчинення нею дій, розгляд справ, підготовка та прийняття нею рішень у присутності визначеного керівником органу працівника.
  3. Участь уповноваженої особи Антикорупційного агентства в роботі колегіального органу в статусі спостерігача без права голосу.

Згідно з ч.3 ст.33 Закону №1700 у рішенні про здійснення зовнішнього контролю визначаються:

  1. Форма контролю;
  2. Уповноважений на проведення контролю працівник;
  3. Обов’язки особи у зв’язку із застосуванням зовнішнього контролю за виконанням нею відповідного завдання, вчиненням нею дій чи прийняття рішень.

Спосіб №5. Переведення, звільнення особи у звязку з наявністю конфлікту інтересів. Переведення особи на іншу посаду у зв’язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації лише за наявності у сукупності трьох наступних умов:

  1. Конфлікт інтересів у діяльності особи має постійний характер;
  2. Конфлікт інтересів не може врегульований шляхом усунення такої особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі, обмеження її доступу до інформації, перегляду її повноважень та функцій, позбавлення приватного інтересу;
  3. Є вакантна посада, яка за своїми характеристиками відповідає особистим та професійним якостям особи.

Переведення на іншу посаду може здійснюватися лише за згодою особи, у якої виник конфлікт інтересів.

Звільнення особи із займаної посади у зв’язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється у разі, якщо реальний конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, у тому числі через відсутність її згоди на переведення або на позбавлення приватного інтересу.

           II. У статті 47 Закону України „Про державну службу” № 889-VIII від 10.12.2015 (далі – Закон №889), наказі Національного Агенства України з питань державної служби «Про затвердження Типових правил внутрішнього службового розпорядку» №50 від 03.03.2015 зазначено, що визначається правилами внутрішнього службового розпорядку:

  1. загальні правила етичної поведінки в державному органі;
  2. робочий час і час відпочинку державного службовця;
  3. порядок повідомлення державним службовцем про свою відсутність;
  4. перебування державного службовця в органі державної влади у вихідні, світкові, неробочі дні та після закінчення робочого часу;
  5. порядок доведення до відома державного службовця нормативно-правових актів, наказів, доручень та розпоряджень зі службових питань;
  6. дотримання загальних інструкцій з охорони праці та протипожежної безпеки;

Порядок прийняття та передачі діловодства (справ) і майна державним службовцем.

*Державний службовець під час виконання своїх службових повноважень зобов’язан дотримуватися політичної нейтральності, уникати демонстрації у будь-якому вигляді власних політичних переконань або поглядів, не використовувати службові повноваження в інтересах політичних партій чи їх осередків або окремих політиків. (ст.40 Закон №1700)

Державні службовці під час виконання своїх службових повноважень зобов’язані неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими. Також не повинні розголошувати і використовувати в інший спосіб конфіденційну та іншу інформацію з обмеженим доступом, що стала їм відома у зв’язку з виконанням своїх службових повноважень та професійних обов’язків, крім випадків, встановлених законом.

2. Тривалість робочого часу державного службовця становить 40 годин на тиждень. У державних органах, як правило, встановлюється п'ятиденний робочий тиждень із тривалістю роботи по днях: понеділок, вівторок, середа, четвер - по 8 годин, п'ятниця - 7 годин; вихідні дні - субота і неділя. У зв'язку зі службовою необхідністю, зумовленою специфікою та особливостями роботи у відповідному органі державної влади (його структурному підрозділі), може встановлюватися інший режим роботи відповідно до законодавства про працю.

Початок та кінець робочого часу, перерва, що надається для відпочинку і харчування, встановлюються для державного службовця з урахуванням режиму роботи державного органу.

Тривалість перерви для відпочинку і харчування становить, як правило, 45 хвилин. Перерва не включається в робочий час, і державний службовець може використовувати її на свій розсуд. На цей час він може відлучатися з місця роботи. Напередодні святкових та неробочих днів тривалість робочого дня скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Облік робочого часу у державному органі здійснюється у відповідному журналі обліку робочого часу/табелі робочого часу (далі - журнал) або за допомогою відповідної електронної програми, що є складовою автоматизованої системи контролю доступу до приміщень адміністративних будівель державного органу (далі - система обліку робочого часу).

Для забезпечення контролю своєчасного виходу прибуття на роботу відомості зазначених систем обліку робочого часу подаються відповідальною особою до служби управління персоналом державного органу. Вихід державного службовця за межі адміністративної будівлі державного органу у робочий час зі службових питань відбувається з відома його безпосереднього керівника. У державному органі може вестися журнал реєстрації місцевих відряджень.

3. Державний службовець повідомляє свого безпосереднього керівника про свою відсутність на роботі у письмовій формі, засобами електронного чи телефонного зв'язку або іншим доступним способом. У разі недотримання державним службовцем цих вимог складається акт про відсутність державного службовця на робочому місці. У разі ненадання доказів поважності причини своєї відсутності на роботі, він повинен подати письмові пояснення на ім'я керівника державної служби щодо причин своєї відсутності.

4. Для виконання невідкладних завдань державний службовець може залучатись до роботи понад установлену тривалість робочого дня за наказом (розпорядженням) керівника державної служби, в тому числі у вихідні, святкові, неробочі дні, а також у нічний час з компенсацією за роботу відповідно до законодавства. Тривалість роботи понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час для кожного державного службовця не повинна перевищувати чотири години протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік.

Керівник державної служби за потреби може залучати державних службовців цього державного органу до чергування після закінчення робочого дня, у вихідні, святкові і неробочі дні. Чергування державного службовця після закінчення робочого дня, у вихідні, святкові і неробочі дні здійснюється згідно з графіком, який розробляється службою управління персоналом і затверджується керівником державної служби за погодженням виборного органу первинної профспілкової організації (за наявності). У графіку чергування зазначаються: завдання, яке потребує виконання, відповідальний державний службовець, його посада, місце, дата та строк чергування.

У разі залучення до чергування після закінчення робочого дня, у вихідні, святкові і неробочі дні державного службовця, якого не включено до графіка, наступного робочого дня після чергування відповідна інформація подається службою управління персоналом керівнику державної служби для внесення в установленому порядку відповідних змін до такого графіка. У разі залучення державного службовця до роботи понад установлену тривалість робочого дня у державному органі запроваджується підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала норми тривалості робочого часу.

За роботу в зазначені дні (час) державним службовцям надається грошова компенсація у розмірі та порядку, визначених законодавством про працю, або протягом місяця надаються відповідні дні відпочинку за заявами державних службовців. Забороняється залучати до роботи понад установлену тривалість робочого дня, а також у вихідні, святкові та неробочі дні, у нічний час вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їхньою згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їхньою згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

5. Нормативно-правові акти, накази, доручення, розпорядження зі службових питань доводяться до відома державних службовців шляхом ознайомлення у паперовій або електронній формі з підтвердженням такого ознайомлення.

Підтвердженням може слугувати підпис державного службовця (у тому числі як відповідального виконавця) на документі, у журналі реєстрації документів або відповідний електронний цифровий підпис, який підтверджує ознайомлення з певним службовим документом в електронній формі.

Нормативно-правові акти, які підлягають офіційному оприлюдненню, доводяться до відома державного службовця шляхом їх оприлюднення в офіційних друкованих виданнях, а також шляхом розміщення на офіційних веб-сайтах органів державної влади та на власному сайті такого державного органу.

6.  Керівник органу державної влади зобов'язаний забезпечити безпечні умови праці, належний стан засобів протипожежної безпеки, санітарії і гігієни праці. Інструктування з охорони праці та протипожежної безпеки має здійснювати особа, на яку керівником органу державної влади покладені відповідні функції в такому органі.

Державний службовець повинен дотримуватись правил техніки безпеки, виробничої санітарії і гігієни праці, протипожежної безпеки.

7.  Державний службовець зобов'язаний до звільнення з посади чи переведення на іншу посаду передати справи і довірене у зв'язку з виконанням посадових обов'язків майно уповноваженій суб'єктом призначення у відповідному державному органі особі. Уповноважена особа зобов'язана прийняти справи і майно.

Факт передачі справ і майна засвідчується актом, який складається у двох примірниках і підписується уповноваженою особою відповідного державного органу, керівником служби управління персоналом цього органу та державним службовцем, який звільняється.